РОЛЬ УЧИТЕЛЯ У РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ ЧЕРЕЗ ЗАЛУЧЕННЯ ДО НАУКОВО - ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МАН УКРАЇНИ

Відділ освіти

Верхньодніпровська районна державна адміністрація

Районний методичний кабінет

Комунальний заклад Ганнівський навчально-виховний комплекс

«Середня загальноосвітня школа – дошкільний навчальний заклад»

Номінація: Розвиток креативності вчителя в системі

науково-методичної роботи  закладу

РОЛЬ УЧИТЕЛЯ У РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ ЧЕРЕЗ ЗАЛУЧЕННЯ ДО НАУКОВО -  ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МАН УКРАЇНИ

                                                        Прізвище, ім’я, по батькові  автора:

                                                        Палій Вікторія Миколаївна,

                                                        учитель української мови і літератури

                                                        вищої кваліфікаційної категорії,

                                                        учитель-методист

Ганнівка – 2014

АНОТАЦІЯ РОБОТИ

     У пропонованій роботі, призначеній для учнів-членів МАН, вчителів                  загальноосвітніх шкіл, висвітлюється коло проблем, пов’язаних з організацією,              оформленням та захистом учнівських науково-дослідницьких робіт: вибір теми;            визначення мети, завдань дослідження; структура науково-дослідницької роботи та її оформлення згідно вимог Міністерства освіти і науки України. Робота містить методичні поради щодо розвитку інноваційної особистості учнів через залучення до наукової діяльності; надаються приклади науково-дослідницьких робіт переможців обласного, учасників всеукраїнського турів конкурсу-захисту з української мови і літератури, журналістики МАН України.

Творчість дитини… Це криниця, глибока, чиста, бездонна, кришталева, з якої, як з чудодійного джерела можна пити всім,  у кого чиста совість і почуття гідності, любові до людей. Це і глина, і мармур скульптора, і фарби художника, це – голос матері-землі, рідної, близької української матері… Таку творчість, на мою думку, може розвивати, плекати лише людина з чистими помислами, високими  ідеалами, яка з українського коріння живиться народною мудрістю, карбуючи життєве кредо: «Людині бійся душу ошукать, Бо в цьому схибиш – то уже навіки» (Ліна Костенко). Адже людина принесе найбільшу користь людям, суспільству, коли повністю розкриє свої можливості за покликанням. На думку видатного мислителя Г.Сковороди, важливу роль у створенні добробуту людини і всього людства повинна відіграти творча праця. Та ця умова буде реальною лише тоді, коли праця відповідає душевному покликанню людини, її нахилам. Я впевнена, що треба вміти відчувати душу дитини, чути її серце, тільки тоді вона відкриває тобі свої скарби: «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю» (Г. Сковорода). Ось ті потаємні сходинки до пізнання дитини, її особистості, і розвивати її необхідно через виховання в ній  нетлінної  любові до рідного слова,  України, почуття гордості за розум і руки народу, який творить  її виразне і прекрасне  обличчя. Це і є,  на мою думку, першочерговим завданням учителя – словесника, бо що є урок мови  чи літератури, позакласна робота без любові, почуттів, які вкладаєш в кожне сказане дітям слово, погляд  очей, посмішку, пораду… Адже саме завдяки такому ставленню учителя до своєї роботи, діти вчаться бути гідними громадянами нашої держави. Переконана - велике щастя для кожного з нас мати почесне право формувати  національну свідомість дитини, її неповторну особистість  засобами слова, його цілющою, життєдайною силою!

    У наш час, коли обсяг інформації збільшився, дидактична функція  вчителя полягає не лише  в передачі знань, а й формуванні навичок здобувати їх . Спонукаючи учнів бути не спостерігачами, а активними учасниками  тих процесів, що лягли в основу викладання предмета, залучаючи їх до спільної діяльності,  вчитель має підготувати школяра до  життя в суспільстві, виробити в нього здатність до пізнання світу й самого себе, творчої праці, до взаємодії з іншими людьми. Бо, як  сказав видатний вчитель В.О.Сухо- млинський:  «Знання стають бажаним надбанням маленької  людини за умови, коли вони – засіб досягнення творчих трудових цілей».

    У своїй роботі я надаю  перевагу тим  методам, які звернені до свідомості й активності учнів у  навчанні, розкривають душу дитини, його нахили, особистість, спонукають до творчої співпраці один з одним. Існує багато сучасних навчальних технологій, педагогічних  інновацій, але суть не в самих нововведеннях, а в тому, наскільки вони ефективні, корисні, змінюють  структуру та якість освітнього процесу.

    Сьогодення потребує від педагога – практика високого професіоналізму, володіння сучасними технологіями навчання і виховання, бажання та вміння  постійно учитися й самовдосконалюватися. Важлива роль належить формуванню всебічно розвиненої особистості. Виявити і формувати національну еліту, знайти і розвинути творчу особистість, здатну діяти раціонально, компетентно, - це  безпосередня функція Малої академії наук України.  Важливою ланкою цієї системи є наукові товариства учнів, створення яких сприяє вдосконаленню діяльності багатьох навчальних закладів, а для тисяч дітей є кроком у майбутнє, певним інтелектуальним і духовним шляхом у доросле життя. Наукове товариство учнів МАН є ефективною моделлю становлення особистісно зорієнтованого навчання, яке базується на розвивальному і виховному потенціалах. Головним завданням НТУ є сприяння самовизначенню та самореалізації особистості засобами залучення її до пошукової, експериментальної, дослідницької роботи в різних галузях науки і техніки. Науково-дослідницька діяльність допомагає учням оволодівати вмінням самостійно отримувати нові знання на основі елементів методології і методики наукового аналізу довколишнього світу, розвиває мислення, стимулює формування пізнавальних здібностей, тобто готує учня до життя в умовах сучасного інформаційного суспільства. Саме через це  ось уже 7 років поспіль мої вихованці беруть участь у конкурсі – захисті наукових робіт  ДВ МАН України. Так, у 2007 році учениця 11 класу Палій Юлія посіла ІІ місце ( дослідження «Мовні контрасти у поезії Марії Дубини» ); у 2008 році ученицею 9 класу Похваліт Оленою було зайняте ІІI місце на секції української мови за  написання і захист  роботи на тему  «Складні синтаксичні конструкції у творчості М. Чхана»; у 2009 році - ІІІ місце, учениця 9 класу Чупілко Анастасія за наукову роботу з української літератури на тему: « Національні особливості ліричного героя за збіркою С. Бурлакова « Все про кохання, все про любов….»; у 2010 році -  ІІ місце, учениця 10 класу Чупілко Анастасія за роботу з української мови на тему: «Концепт «душа народу» за твором Б. Харчука «Планетник»; у 2012 році було зайняте I місце на секції журналістики ученицею 11 класу Коваленко Тетяною за роботу «Парцелятивні конструкції у сучасній українській публіцистиці»; 2013 рік – III місце, учениця 9 класу Гляненко Тетяна за роботу «Функції літературного контрасту у творчості М. Дубини» (секція української літератури); 2014 рік – II місце, учениця 10 класу Плахотна Аліна за роботу « Роль метафори у збірці «Зів’яле листя»  В. Коржа» (секція української літератури); 2015 рік – II місце, учениця 10 класу Нечаєва Вікторія за роботу «Концепт «душа українського козацтва» у творах М. Чхана» (секція української літератури); 2016 рік – I місце, учениця 10 класу Різак Ганна за роботу «Експлікація вад і чеснот людського характеру у новелах С.Цвейга» (секція зарубіжної літератури), лауреат Всеукраїнського конкурсу-захисту наукових робіт у м. Києві; 2017 рік – I місце, учениця 9 класу Палій Інна за роботу «Концепт «душа української нації» в казках Сашка Лірника» (секція укр. літератури), лауреат Всеукраїнського конкурсу-захисту у м. Київі.

 

Методичні поради щодо залучення учнів до написання й захисту науково-дослідницьких робіт

    Одне з актуальних завдань сучасної школи — пошук оптимальних шляхів зацікавлення учнів навчанням, підвищення їх розумової активності, спонукання до творчості, виховання школяра як життєво й соціально компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати відповідальні рішення в різноманітних життєвих ситуаціях, вироблення вмінь практичного і творчого застосування здобутих знань. Це означає, що вчитель має орієнтуватися на використання таких педагогічних технологій, з допомогою яких не просто поповнювалися б знання й уміння з навчального предмета, а й розвивалися такі якості учня, як пізнавальна активність, самостійність, уміння творчо виконувати завдання. Пізнавальна активність на рівні структурної одиниці спрямованості особистості свідчить про те, що учень охоче засвоює ту чи іншу інформацію, більше того — має міцно сформовану потребу в якісній пізнавальній діяльності, сильні та стійкі мотиви цієї діяльності.

    При створенні умов та мотивації учнів для написання науково-дослідницьких робіт МАН необхідно проводити не тільки індивідуальну роботу, як вважають більшість учителів, але й розвивати необхідні навички та компетентності на уроках та в позаурочний час. Цей процес має бути системним, комплексним та охоплювати всіх учнів. На цьому шляху є кілька кроків, які на мою думку є обов’язковими.

    Крок перший. Самостійна навчальна робота учнів.

Виконання науково-дослідницьких робіт потребує від дитини вміння працювати самостійно, тож на своїх уроках я приділяю багато уваги самостійному навчанню учнів.

Самостійна навчальна робота учнів - оволодіння науковими знаннями, практичними вміннями та навичками в усіх формах організації навчання, як під керівництвом учителя, так і без нього. Цілями такого навчання, з погляду перспективи написання науково-дослідницької роботи МАН, мають бути:

· формування потреби до постійної самоосвіти;

· формування навичок самостійної дослідницької діяльності.

Існує багато видів самостійних навчальних робіт, але з погляду на проблему варто  використовувати:

1) за типом завдань, що розв’язуються:

· дослідницькі;

· творчі;

· пізнавальні тощо.

2) за рівнем проблемності:

· репродуктивні;

· дослідницькі.

    Крок другий. Системне використання технології проблемного навчання.

Готуючи дітей до написання науково-дослідницьких робіт, слід звернути увагу на готовність дитини до такого виду діяльності. Потрібно, щоб дитина відчувала себе впевнено проводячи дослідження. На своїх уроках для досягнення цієї мети я широко використовую технологію проблемного навчання.

    Проблемне навчання – така організація процесу навчання, в основі якої лежить створення викладачем самостійної пошукової діяльності школярів із розв’язанням навчальних проблем. Під час проблемного навчання вчитель, поставивши проблему, розкриває шлях її вирішення, демонструє учням хід наукового мислення, змушує їх слідкувати за рухом думки до істини, робить їх співучасниками наукового пошуку. Користуючись цією технологією, дуже просто організовувати будь-яку дослідницьку діяльність, адже учнів систематично спонукають до самостійного розмірковування, активного пошуку відповіді на проблемне питання. Дослідницька діяльність за таких умов є в повній мірі самостійним пошуком учнем розв’язання проблеми. Отже, технологія проблемного навчання сприяє  не тільки набуттю учнем необхідної системи знань, але й досягненню високого рівня їх розумового розвитку, формуванню в них здатності до самостійного оволодіння знань шляхом власної творчої діяльності. Тобто формує сприятливі умови для початку науково-дослідницької роботи учнів.

     Крок третій. Проектна методика.

Для підготовки дітей до формування своїх науково-дослідницьких робіт від постановки проблеми до оформлення і захисту своїх робіт, я користуюсь проектною методикою. Проект – це сукупність певних дій, документів, текстів для створення реального об’єкта, предмета, створення різного роду теоретичного або практичного продукту. Основною метою створення проектів в контексті проблеми, що розглядається, є прищеплення учням уміння користуватися дослідницькими прийомами: збирання інформації, аналізу з різних точок зору, висування гіпотез, уміння робити висновки.

    Існує кілька типів проектів: творчі, ігрові, інформаційні, дослідницькі. Але для створення умов для проведення науково-дослідницьких робіт особливу увагу я приділяю дослідницьким проектам. Саме цей тип проектів дозволяє школярам вчитися самостійно отримувати знання, критично оцінювати інформацію, висувати гіпотезу, доводити її право на існування. Цим типом проектів можна користуватися як для проведення уроків, так і для проведення виховних годин та позакласних заходів.

    Дослідницькі проекти мають структуру наближену до справжніх наукових досліджень. Вони припускають аргументацію актуальності теми, визначення проблеми, предмета, об’єкта, цілей і завдань дослідження. Обов’язкове висунення гіпотези дослідження, позначення методів дослідження й проведення експерименту. Закінчується проект обговоренням і оформленням результатів, формулюванням висновків і позначенням проблем на подальшу перспективу дослідження. 

    Проектна технологія орієнтована перш за все на самостійну діяльність учнів, отже можна використовувати будь-який з типів проектів для створення умов для подальшого розвитку учнів і створення науково-дослідницьких робіт.

    Крок четвертий. Пошук творчо розвинених дітей.

Як в умовах сучасної школи виростити й підняти до істотних наукових висот обдаровану дитину? На мою думку, все починається зі шкільних уроків, із психолого-педагогічних учительських спостережень за здібними учнями з метою виявлення обдарованості, перших навчальних занять. Поступово, крок за кроком, в учителя-предметника складається система різноманітних форм і методів роботи у процесі викладання предмета для розвитку обдарованої дитини.

    Варто пам’ятати, що саме на уроках обдарована дитина отримує важливу самоосвітню компетенцію, яка виховує внутрішню дисципліну, відсутність страху перед аудиторією, будь-якою роботою, вміння самоорганізуватися, планувати свою діяльність, обирати власні способи вирішення проблем і давати об’єктивну самооцінку своїм здобуткам. На навчальних заняттях відбувається і перше виявлення творчого потенціалу обдарованої дитини, з'являється зацікавленість предметом, що потім приведе її до відповідної наукової діяльності.

    Виявлення творчо-розвинених дітей пов’язане з аналізом розвитку конкретної дитини. Цей процес має пряме відношення до шкільного психолога та великої кількості тестів та діагностик. Тому навчання творчо розвинених дітей повинно проходити на основі принципів індивідуалізації та диференціації навчально-виховного процесу. Ці умови можна реалізувати за допомогою організації індивідуальної навчальної програми з окремих навчальних предметів. Саме на уроках та готуючись до них учні проводять перші міні-дослідження, набувають перші навички самоконтролю на основі введення учителем у структуру заняття ситуацій самооцінювання і взаємооцінювання. Та й індивідуалізовані домашні завдання стимулюють такого школяра до роботи з різними джерелами інформації. Слушною є думка О. В. Заболотного про те, що учитель, готуючись до уроків, "повинен прагнути підбирати такі запитання, які можуть викликати протилежні думки, й відповідь на які не лежить на поверхні, а народжується під час дискусії".

    На основі зазначеного вище можна зробити висновок, що обдарована дитина, зокрема і майбутній юний науковець, у загальноосвітній школі формується і розвивається саме завдяки шкільній буденній праці на уроках. Для того, щоб учень виявив бажання працювати над науковим дослідженням, у нього необхідно сформувати дослідницьку мотивацію. Тому для членів НТУ потрібно проводити індивідуальні заняття, спрямовані на розвиток інтелектуальних умінь, перед майбутніми дослідниками варто ставити такі завдання, які б допомогли їм по-новому поглянути на власну інтелектуальну діяльність, ерудицію. Крім того, індивідуальні заняття повинні продовжувати діалог між учителем і учнем, започаткований під час уроку. Основне завдання вчителя – допомогти своєму підопічному виробити найбільш ефективну стратегію саморозвитку і самореалізації.

    Крок п’ятий. Мотивація до написання та захисту науково - дослідницьких робіт.

    Проблема формування мотивації до науково-дослідницьких робіт завжди була актуальною. Як відомо, зміст досліджень, його значимість для школяра лежать в основі мотиваційної сфери. Від змісту досліджень залежить спрямованість школяра, тобто мотиви науково-дослідницької діяльності. У системі науково-дослідницької діяльності можна розглянути дві групи мотивів:

1) пізнавальні – інтерес до здобуття нових знань, фактів, ідей, інтереси до прийомів самостійного набуття знань, до саморегуляції дослідницької діяльності, самостійне вдосконалювання способів здобуття знань;

2) соціальні мотиви – перш за все це сфера застосування отриманих результатів дослідницької діяльності. Тобто чітке розуміння мети проведення досліджень та їх практичне застосування.

    Дослідницька діяльність  - вища форма самоосвітньої діяльності учня. Формування науково-дослідницьких вмінь у школярів - процес складний і довготривалий. Він не виникає на порожньому місці і не розвивається сам по собі. А тому завдання вчителя-керівника - поступово і методично формувати дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати і виправляти помилки; визначати найкращі, найефективніші шляхи виконання роботи, розчленувати її на певні складові та розділи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з науковою, а також з'ясовувати можливості подальшого застосування результатів роботи.

    Одним із перших кроків вчителя - керівника наукової роботи є вивчення науково-пізнавальних інтересів учнів, що впливає як на вибір теми дослідження, так і на хід роботи над нею. Не секрет, що навіть надзвичайно цікава тема, викликана лише потребами часу чи нав'язана вчителем учневі, не сприятиме успішному виконанню роботи. Пріоритетним та визначальним фактором у виборі теми є стійкий пізнавальний інтерес до неї дослідника і його бажання внести щось нове у її розкриття.

    В організації науково-дослідницької роботи учнів слід дотримуватись декількох принципів:

1) дослідницька діяльність учнів є наближеною до науково-дослідницької діяльності, її початком і найчастіше має продовження в подальшій науковій діяльності;

2) зміст дослідження обов'язково повинен поєднуватися з навчальною метою, загальними потребами суспільства та питаннями сьогодення;

3) наукове дослідження - безперервний процес, його не можна виконати за кілька днів;

4) науково-дослідницька діяльність - обов'язково керований процес.

     У здійсненні продуктивного наукового дослідження обов'язкове поєднання керованої науково-дослідницької діяльності з самостійною, самоосвітньою діяльністю учня, яка є основою інтелектуального росту дитини, формування її творчої особистості.

                                  Види і форми науково – дослідної роботи

    Існує і застосовується два основні види науково-дослідної роботи учнів. Учбова науково-дослідна робота учнів старших класів, передбачена діючими учбовими програмами. До таких дослідницьких робіт можна віднести навчальні дослідницькі проекти та реферати з добре висвітленими практичними частинами. Під час написання рефератів учні роблять перші кроки до самостійної наукової творчості. Вони вчиться працювати з науковою літературою (якщо це необхідне, то і з іноземною), набувають навичок критичного відбору і аналізу необхідної інформації. Якщо у 9 класі вимоги до наукової роботи мінімальні, і написання її не представляє великої праці для учнів, то вже наступного року вимоги помітно підвищуються, і написання роботи перетворюється на дійсно творчий процес. Так, підвищуючи з кожним роком вимоги до рефератів можна сприяти розвитку учня, як дослідника, роблячи це практично непомітно і ненав'язливо для нього самого.

    Написання рефератів по темах практичних занять варто оцінювати не як науково – дослідницьку роботу, так як реферат частіше всього є або переписаною статтею, або, що ще гірше, конспектом глави якогось підручника. Назвати це науковою роботою можна з великим сумнівом. Але деякі реферати, написані на основі декількох десятків статей і джерел, по праву можна назвати науковими працями і включення їх в список видів науково – дослідницьких робіт учнів цілком виправдано.

    Дослідницька робота понад темою дослідження є найефективнішою для розвитку дослідницьких і наукових здібностей учнів. Це легко пояснити: якщо учень за рахунок вільного часу готовий займатися питаннями якої-небудь дисципліни, то знімається одна з головних проблем викладача, а саме - мотивація учня до занять. Учень вже настільки розвинутий, що працювати з ним можна не як з учнем, а як з молодшим колегою. Тобто учень з посудини, яку треба наповнити інформацією, перетворюється на джерело останньої. Він стежить за новинками літератури, прагне бути в курсі змін, що відбуваються у вибраній їм науці, а головне - процес осмислення науки не припиняється за межами навчального закладу.

                                          Основні вимоги до наукової роботи

    Приймаючи рішення про заняття наукової роботою, відразу ж треба зрозуміти, що ця справа буде вимагати вміння  викласти свої міркування в письмовій формі та зробити переконливі висновки. Ваша робота повинна бути оригінальним твором з елементами наукового дослідження, тобто містити щось нове, в порівнянні із уже написаним. Звичайно, відразу важко зробити  якесь відкриття чи виявити досі невідомі науці факти. Але  потрібно прагнути того, щоб із наукових позицій проаналізувати минулі події, або, можливо, розглянути вже відоме під іншим  кутом зору, аргументовано обґрунтувати власну думку.

    Дуже поширеним недоліком багатьох робіт МАН є їх реферативний характер, тобто коли учні викладають або  переказують факти з існуючої літератури, навіть без їх аналізу.               

    Отже, перша головна умова полягає в тому, що Ваша робота повинна мати самостійний і оригінальний характер хоча б з окремими елементами наукового дослідження та аналізом  відповідних першоджерел.

Обов’язки наукового керівника

    Зважаючи на те, що учні лише розпочинають свій шлях на науковій ниві і у них ще немає власного досвіду пошукової  діяльності, для якісної підготовки кожної роботи в системі МАН   має бути призначений науковий керівник. Ним може бути як  вчитель, що займається науковою діяльністю, так і будь-який  інший фахівець в даній галузі науки. У ході тривалої кропіткої дослідницької роботи все більшої ваги набирає коректна співпраця наукового керівника з учнем-дослідником. Важливо зразу ж усвідомити обом сторонам, що вона, ця співпраця, не є співавторством - робота є результатом праці конкретного учня. Науковий керівник є  порадником і контролером ходу виконання роботи. Тому він:

- допомагає учневі - члену МАН вибрати оптимальну тему, консультує, вносить уточнення в її формулювання;

-  звертає увагу на основні джерела, довідкову й спеціальну літературу, радить, як краще опрацьовувати й  описувати їх;

- консультує на етапі складання плану, формулювання об'єкта, предмета, мети і завдань дослідження;

- бере участь у формуванні плану підготовки і написання  учнем науково-дослідницької роботи й контролює процес його  реалізації;

- читає чорновий варіант розділів, дає поради, пропозиції  щодо поліпшення викладу, читає виправлений текст;

- надає поради щодо науково-бібліографічного оформлення роботи (списку використаних джерел, літерату ри і  посилань);

- пише відгук на роботу на предмет її рекомендування до  захисту;

- надає поради конкурсантові в період підготовки до  захисту;

- бере участь в доборі рецензента, дбаючи не стільки про титульованість особи, скільки об'єктивну оцінку роботи, поради   і зауваження.

    Отже, зважаючи на коло функціональних можливос тей    наукового керівника, учневі, його наставнику по секції, гуртку   треба подбати про вибір такої людини, яка має досвід,  забезпечить вміле коригування дій дослідника, і з якою, звичайно, співпрацювати було б приємно. Тому ще до  затвердження теми і наукового керівника на засіданні секції, слід заручитися згодою цієї людини. Так від самого початку сформується прийнятна морально-психологічна співпраця обох  сторін.

                           Підготовка до написання наукових досліджень

Процес роботи над дослідженням поділяється на три основні етапи:

- І етап - підготовчий;

- ІІ етап - робота над змістом;

- ІІІ етап - заключний.

Перший етап починається з:

- визначення теми,  методів, об’єкта і предмета дослідження;

- формулювання мети, задач і гіпотези;

- ознайомлення з літературними джерелами.

Другий етап. На цьому етапі учень складає орієнтовний план, у який згодом можуть бути внесені певні корективи, знайомиться із структурою науково-дослідницької роботи.

Третій етап – заключний. Він передбачає написання учнем вступу та висновків до наукової роботи, оформлення списку літератури та додатків, редагування тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень наукового керівника, підготовка роботи до захисту.

Технічними засобами, якими найчастіше користується юний науковець, є телефон, телефакс, копіювальний апарат, персональний комп’ютер.

                                                      Визначення теми

Вимоги до теми:

- актуальність, відображення проблем сучасної науки і практики, відповідність нагальним потребам суспільства;

- змістовність, інформативність і розробленість в науці;

- можливість пошуку достатньої кількості літератури;

- наявність елементу новизни;

- тема повинна містити якийсь спірний момент, передбачати зіткнення різних точок зору на одну проблему;

- назва роботи може і не включати в себе слово проблема, але, так чи інакше, проблемність повинна матися на увазі;

- тема повинна бути конкретною.

Для вдалого вибору теми рекомендується додержуватися низки простих правил.

ü  Тема мусить відповідати підготовці і нахилам конкретного учня.

ü  Основні першоджерела мають бути досяжними (тобто в учня є можливість одержати їх для опрацювання без надзусиль).

ü   Основні тексти мають бути такими, що їх можна осягнути (тобто інтелектуально підсильними для конкретного учня).

ü  Обрана методологія розробки теми має реально відповідати здібностям конкретного учня.

Отже, хто береться за наукову роботу, мусить братися за таку, яка йому цікава і до снаги.

Формулювання мети, задач і гіпотези

Залежно від того, наскільки зрозуміло і точно сформулювати мету роботи, настільки вдалими будуть її основні завдання, зміст, організація виконання роботи.

1. При визначенні мети дослідження необхідно відповісти на питання:

«Який результат передбачається одержати?», «Яким бачиться цей результат ще до його одержання?», «Для чого проводиться дослідження?».

Мета будь-якого дослідження, як правило, починається з дієслів:

-          з’ясувати …

-          виявити …

-          вивчити …

-          сформувати …

-          провести …

-          визначити …

-          створити …

-          побудувати …

-          дослідити …

Мета роботи повинна бути тісно пов’язана з назвою її теми.

2. Під задачами дослідження розуміється те, що можна зробити для досягнення мети. Задачі дослідження формулюються у формі переліку дій: «проаналізувати…», «вияснити…», «обґрунтувати …», «вивчити…» та інші.

Про досягнення мети слід зазначати у висновках наукової роботи.

3. Важливим елементом програми дослідження виступає гіпотеза – науково обґрунтоване припущення про структуру об’єктів, що вивчаються. Це своєрідний прогноз очікуваного рішення дослідницького завдання. Він базується на наявних теоретичних знаннях про досліджуваний об’єкт.

Якщо при перевірці результат відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію. Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням. Гіпотез може бути декілька – якісь із них підтвердяться, якісь ні.

Під гіпотезою розуміють такі питання для відповіді:

§   В чому полягає припущення про те, як можна реалізувати ідею і задумку дослідження?

§   Якою представляється модель нововведення, яка реалізується під час дослідження?

§   На що вплине нововведення?

Після знайомства з літературою, учень разом із вчителем формулює гіпотеза тому, що саме у вигляді гіпотези в першу чергу формується рішення проблеми, яка і складає головний зміст дослідницької роботи.

   Частіше за все гіпотеза формулюється по схемі: «Якщо …, то …».

                             Визначення методів, об’єкта і предмета дослідження

Об’єктом дослідження називають процес чи явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Головне питання при визначенні об’єкта «Що розглядається?»

Предмет дослідження визначається при відповіді на питання: «Як розглядати «об’єкт», «Які відносини йому властиві?», «Які аспекти і функції виділяє дослідник для вивчення об’єкта?».

                              Ознайомлення з літературними джерелами

Робота з науковою літературою являється одним із основних етапів в дослідницькій діяльності. Як показує практика, діти не знають як  розпочати  роботу з літературою. Можна розпочати пошуки із списку рекомендованої літератури по даній темі, потім продовжити роботою з картотекою бібліотеки і бібліографічними виданнями. Грамотно складена картотека навіть при біглому огляді заголовків дає можливість охопити проблему в цілому.

Пошук джерел по картотеці повинен завершитися складанням списку літератури. Варто враховувати, що при написанні інформації про джерело спочатку пишеться прізвище і ініціали автора, потім назва роботи, місце видання, рік видання, і, нарешті вказується кількість сторінок.

При вивченні літератури всі свої зауваження, висновки можна записувати в таку таблицю:

Назва джерела

Основні тези, проблеми

Коментарії

                                                              Кроки написання

науково-дослідницької роботи

     Написати науково-дослідницьку роботу на високому рівні непросто. Але потрібно кожному учню знати вимоги написання наукової роботи, її основні кроки:

1. Актуальність теми

Що такс актуальність? Актуальність - це важливість, практична значущість розглянутої проблеми. Тема науково-дослідницької роботи повинна розкривати актуальність даної проблеми та відповідати сучасним потребам  науки. А самі завдання роботи повинні розкривати суть, поетапність вирішення даної проблеми та сформувати шляхи вдосконалення певного процесу, явища, системи тощо.

2. Основна теоретична частина

В основній теоретичній частині учень повинен розкрити обрану тему науково-дослідницької роботи на сучасному рівні розвитку  науки, використовуючи такі підходи й наукові знання, що пояснюють різні явища, події, процеси у практиці дослідника з позиції сьогодення. Крім того, учень повинен достатньо повно розкрити основні поняття та терміни, що стосуються проблеми роботи, включити у зміст матеріалу тільки об'єктивні факти і реальні практичні приклади.

3. Дослідницький характер

У науково-дослідницькій роботі повинні міститись елементи дослідження:

-   вивчення достатньої кількості літературних джерел з даної проблематики;

-  систематизація та аналіз  різних думок  і  підходів  до  вирішення розглядуваної проблеми, формування власної точки зору;

- оформлення досліду, експерименту, спостереження;

-  порівняння теоретичних  поглядів  вчених  і практичної діяльності організацій;

- розробка висновків, рекомендацій.

4. Грамотність

У роботі не повинно бути граматичних і стилістичних помилок. Необхідно дотримуватись правил цитування, оформлення зносок, списку використаної літератури.

У бібліографії повинні міститись всі дані щодо використаних документів, спеціальної та загальної літератури, довідкових видань, котрі залучені до опрацювання теми та на які автор посилається або згадує в будь-якій частині тексту.

При складанні "Бібліографії"' назви видань бажано розміщувати в алфавітному порядку - спочатку всі кириличні видання, а потім - видання латинським шрифтом.

Орієнтовний план написання роботи

Вступ

У вступі автор обґрунтовує обрану тему, стисло пояснює, в чому полягає його науковий інтерес.

    I розділ. Мета роботи.

Тут автор розкриває завдання, які слід розв'язати в цій роботі, визначає шляхи їх розв'язання, дає характеристику предмета дослі­дження.

    II розділ. Наукова (теоретична) частина роботи.

Автор дає стислий аналіз прочитаної з даної теми літератури, ана­лізує теоретичну частину проблеми і методики, за допомогою яких можна її розв'язати.

    ІІІ розділ. Методика проведення експериментальної та дослідницької частини роботи.

Детальний опис самої методики, засобів, прийомів, використаних для її здійснення.

    IV розділ. Аналіз результатів дослідження.

Тут автор аналізує дані, отримані в ході експерименту.

    V розділ. Висновки.

У цьому розділі автор робить особисті висновки за результатами даних, отриманих у ході експерименту, зіставляючи їх із теоретичним матеріалом другого розділу.

    Завершує роботу список використаної літератури.

Заняття в секціях проводять раз на два тижні. Підсумки роботи секцій та результативність їх діяльності підбивають на підсумковій науково-дослідницькій конференції.

           Основні вимоги до оформлення та структури науково-дослідницької роботи

    Науково-дослідницька робота має бути надрукована чітко, розбірливо, без помилок і виправлень, з одного боку паперу, формату А4. Шрифт: Time New Roman. Розмір шрифту: 14. Загальний обсяг роботи, враховуючи список використаної літератури та додатки, не повинен перевищувати 30 сторінок, надрукованих через півтора інтервали. Текстова частина – чорного кольору.

Аркуш наукової роботи повинен мати поля:

ліве – 25 мм;

верхнє – 20 мм;

праве – 10 мм;

нижнє – 20 мм.

Заголовки структурних частин наукової роботи «Зміст», «Перелік умовних скорочень», «Вступ» виконують великими літерами, не підкреслюючи, без крапки в кінці. Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (перша – велика) з абзацу. Крапка в кінці заголовка не ставиться.

Кожну структурну частину наукової роботи слід починати з нової сторінки.

Структура науково-дослідницької роботи:

- титульна сторінка;

- зміст;

- вступ;

- головна частина;

- висновки;

- список літератури;

- додатки (при необхідності).

                                             Титульна сторінка

Титульна сторінка містить назву Міністерства, територіального відділення МАН, а також відомості про базовий науковий, вищий навчальний, або навчальний (школа, позашкільний заклад) заклад, у якому виконана наукова робота, прізвище, ім'я по батькові автора, назву наукової роботи, наукову ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я по батькові наукового керівника, консультанта, місто, рік подання.

                                                       Зміст

Зміст — це друга після титульного аркушу сторінка, в якому визначена структура (план) наукової роботи з назвами розділів, підрозділів та номерів початкових сторінок. Його доречно подавати на початку роботи, зазначаючи назви та номери початкових сторінок усіх структурних елементів праці. Такими структурними елементами наукової роботи можна вважати усі її компоненти, як мають власну назву і здебільшого потребують того, щоб починатися з окремої сторінки. Крім назв розділів, підрозділів, у змісті треба обов'язково відзначити вступ, висновки, перелік використаної літератури і додатки, якщо вони є.

                                             Вступ

У вступі розкриваються:

- актуальність теми: «актуальність роботи полягає в тому, що …» або «актуальність зумовлена тим, що…» або «… цим визначається актуальність дослідження»;

- новизна: пропонується новий підхід в дослідженні явища, розглядається нова методика;

- мета: «мета роботи полягає в …», «метою НДР  передбачено…», «цим визначається мета НДР»;

- основні завдання: «мета роботи передбачає рішення таких задач: …», «мета дослідження визначає її основні завдання…». Формулювання завдань може бути представлена із нумерацією або без неї, але тоді кожне положення зручно розміщувати з абзацу і розпочинати із дієслів: виявити, вирішити, описати, знайти, визначити, встановити, показати, здійснити і т.д. У вступі повинна бути мотивація вибору теми. Вказується, які проблеми вивчені повністю, а які не досліджені зовсім.

Об’єм вступу не перевищує 2-3 сторінки.

Основна частина

Передбачає виклад отриманих результатів. Особливе значення в ній належить точності заголовків, доступності матеріалу, введенню інформації, яка належить іншим авторам з використанням наступних конструкцій: «як справедливо вважає …», «заслуговує на увагу думка …», «на думку …», «як стверджує …» і т.д.

Власне відношення до інформації можна сказати за допомогою наступних конструкцій: «не можна не погодитись з думкою …», «доречно вважати…», «як справедливо вважає …», «правомірно стверджує …» і т.д.

Ця частина складається з двох-трьох основних розділів, які, у свою чергу, можуть поділятися на два-три підрозділи і за змістом повинні відповідати направленості теми, підпорядковуватись основній меті та завданням, мати приблизно однаковий обсяг.

Об’єм основної частини традиційно складається із 20-25 сторінок.

Висновки

У відповідність з реальними фактами повинні бути приведені і висновки з дослідження. Їх також не можна робити занадто поспішно. Висновки повинні  випливати з того, що насправді доведено. Висновки звичайно пропонуються у виді коротких і конкретних тверджень, формулювання яких спираються на факти, існування яких до початку проведення дослідження лише гіпотетично передбачалося. Обсяг і зміст понять, використовуваних у висновках, повинні відповідати обсягові і змістові понять, що маються в нових формулюваннях експериментальних гіпотез.

Висновки не повинні мати зайвих слів, в них необхідно звернути увагу на якісні та кількісні показники здобутих результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.

Від чіткості та грамотності формулювання висновків значною мірою залежить успіх у зовнішній репрезентації результатів дослідження та якість наукової роботи загалом. Тому слід орієнтуватися, що висновками не може бути стислий виклад змісту попередніх розділів. Висновки - це лаконічне (без зайвої аргументації - система аргументів мала бути використана та повністю задіяна при викладі змісту в основній аналітично-дослідницькій та описовій частині роботи, себто у розділах, які передують висновкам) підведення підсумків всього, що було зроблено і чого було досягнуто у рамках конкретного дослідження.

У висновках можуть і повинні бути відзначені як найвагоміші фактологічні здобутки, отримані під час реалізації дослідницького задуму, так і найцінніші з інтелектуальних відкриттів, чия наукова безсумнівність вже була попередньо доведена та обґрунтована в основних розділах роботи. Висновки фактично повинні стати демонстрацією всього того найвагомішого, про що детальна мова була при викладі змісту праці.

Подібно до вступу, знайомство з яким повинно переконати у науковості постановки дослідницької проблеми, так само висновки мають упевнити кожного читача, що задекларована проблема (чи сукупність проблем) знайшла належне наукове вирішення у формі повно та кваліфіковано підібраної фактологічної бази та віднайдених зв'язків між окремими предметами та явищами, тобто відкритих та обґрунтованих тенденцій та процесів.

Об’єм висновків може складати 1-3 сторінки.

Список використаної літератури

Логічним завершенням побудови будь-якої наукової роботи мас стати бібліографія з проблеми, якій було присвячене дослідження.

Ставлення до підготовки бібліографічної довідки має бути якнай­серйозніше, оскільки вона ще з одного боку демонструє і підкреслює здатність конкретного учня відшукати максимальну (принаймні необхідну) кількість спеціальної літератури (як загальновідомої, так і тієї, з якою працює вузьке коло спеціалістів) із визначеної проблематики. У літературних джерелах і наукових видань вказують прізвище, ініціали автора, повну назву книги, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок. Для статей, що опубліковані в періодичній пресі, зазначають прізвище, ініціали автора, назву статті, назву журналу чи газети, рік видання, номер журналу чи дату виходу газети, сторінки статті.

                                                            Додатки

До них слід включати допоміжні матеріали (таблиці, схеми, ілюстрації, діаграми тощо). Кожен додаток починається з нової сторінки, у правому верхньому куті пишуть слово «Додаток». Якщо в роботі декілька додатків – їх нумерують арабськими цифрами (наприклад: «Додаток 1»). Посилання на додатки в тексті робити обов’язково.

                                                             Нумерація

 Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, рисунків, таблиць, формул, посилань на літературні джерела подається у роботі арабськими цифрами без знака "№".

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок  роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел, не мають порядкового номеру, хоча всі аркуші, на яких вони розміщені, нумеруються звичайним чином.

Після слова "РОЗДІЛ" ставиться номер, крапка не ставиться, потім з нового рядка друкується заголовок розділу.

                                                                     Посилання

На запозичену з інших джерел інформацію, а також цитати, що наводяться в тексті, мають бути зроблені посилання. Їх наводять одразу після закінчення цитати в квадратних дужках, де вказують порядковий номер джерела у списку літератури та відповідні сторінки джерела.

                                                              Ілюстрації

Ілюстрації (карти, схеми, фотографії, діаграми, креслення) та таблиці необхідно подавати після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

Ілюстрації позначають словом "Рис." і нумерують послідовно в межах розділу, за виключенням ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка, наприклад, „Рис.1.2.” (другий рисунок першого розділу). Номер рисунку, його назва та пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією.

Таблиці

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу, наприклад: „Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу), та розмішують цей надпис у правому верхньому кути над відповідним заголовком таблиці.

                                                                 Формули

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу та числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка.

Рівняння та формули треба виділяти з тексту вільними рядками (вище та нижче кожної формули..). Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (-) або знаків плюс (+), мінус (-), множення (*) і ділення (:).

                                                   Вимоги оформлення та написання

тез, рецензій

    Тези – це стисло сформульовані основні положення статті, лекції, доповіді. В тезах відсутні деталі, пояснення, таблиці, ілюстрації тощо. Їх подають у вигляді цитат з першоджерела або формулюють власними словами. Кожна теза, що містить нову думку, пишеться з абзацу.

Тези викладаються у довільній формі і дають стислу характеристику змісту науково-дослідницької роботи із визначенням основної мети, актуальності і  завдань наукового дослідження. Також в них зазначаються висновки та отримані результати проведеної роботи.

Перед тезами зазначається назва роботи; прізвище, ім'я, по батькові автора; назва навчального закладу; клас: прізвище, ім'я, по батькові та посада наукового керівника (консультанта).

Обсяг тексту тез не більше 1 сторінки, формат А-4, набраний в текстовому редакторі Word шрифтом Time New Roman розміром 14 р. з полуторним міжрядковим інтервалом. Всі береги (поля) - 20 мм.

Рецензування науково-дослідницької роботи

Наукова робота учнів обов’язково має бути оцінена відповідними фахівцями (досвідченими вчителями, науковцями, спеціалістами певної галузі). На конкурс-захист наукових робіт разом із дослідженням, оформленим відповідно до вимог подається рецензія.

Зміст рецензії має відображати результати аналізу й оцінки роботи з таких питань:

- актуальність та складність обраної теми;

- самостійність і повнота викладу матеріалу;

- рівень обґрунтованості положень дослідження;

- достовірність і новизна наукових тверджень;

- відповідність результатів виконаного дослідження меті та завданням роботи;

- аргументованість висновків;

- можливості впровадження у практику результатів роботи;

- стиль і грамотність оформлення дослідження.

Рецензія має бути підписана та скріплена печаткою установи за місцем роботи того, хто їх готував (зразок науково – дослідницької роботи подано в електронному варіанті на диску, що додається, розмір шрифту та інтервал, поля – змінені, згідно вимог до даної конкурсної роботи).

                                   Захист науково-дослідницької роботи

    Підготовка до захисту починається з написання доповіді. Як правило її можна поділити на три частини. Перша частина доповіді повторює вступ роботи. Друга частина, найбільша в доповіді, присвячується основним результатам дослідження. Закінчується доповідь заключною частиною, яка складається по тексту висновків науково-дослідницької роботи. У ній перераховуються основні висновки роботи.

До тексту доповіді можуть бути додані додаткові матеріали (схеми, графіки, діаграми і т.п.), які необхідні для доведення положень, які висуваються і обґрунтування висновків, а також запропонованих рекомендацій.

Захист науково-дослідницьких робіт звичайно проходить публічно.

·        Мова доповідача повинна бути ясною, грамотно точною, що робить її зрозумілою і переконливою.

·        Мова повинна бути також виразною, що залежить від її темпу, тональності й інтонації. Спокійна, нешвидка манера викладу завжди імпонує слухачам.

·        Велике значення має вибір одягу. Елегантність, акуратність, підтягнутість в одязі сприяє приємному враженню членів журі.

·        Відповідаючи на запитання, необхідно уважно його слухати і зрозуміти зміст того, що цікавить людину, яка його поставила. Бажано на задане питання відповідати відразу, а не вислуховувати всі питання,  а потім на них відповідати. При цьому потрібно враховувати, що чітка, логічна аргументована відповідь на попереднє запитання може виключити наступне.

Практичні поради промовцеві:

1)      з привітальним словом зверніться до голови журі, членів журі та аудиторії (наприклад: "Шановні голова та члени журі! Шановні слухачі!");

2)   представте себе, назвіть прізвище, ім'я, по-батькові, місце навчання (наприклад: "Мене звати Іванова Катерина Олександрівна, учениця 11 класу загальноосвітнього навчального закладу № 10 м. Дніпропетровська");

3) виразно,    чітко    назвіть    тему    науково-дослідницької   роботи (наприклад: "Дозвольте мені представити вашій увазі науково-дослідницьку роботу на тему...");

4) змістовно розкрийте актуальність роботи, сформуйте мету, завдання,  предмет і об'єкт дослідження, методи дослідження;

5) коротко   розкрийте   шлях   реалізації  основних   завдань  роботи, обов'язково зробіть належні висновки та підкресліть практичну значимість вашої роботи;

6)  не забудьте подякувати аудиторії за увагу;

7)  пам'ятайте: доповідь має тривати 7-10 хвилин і не більше.

    Захист науково-дослідницьких робіт – це урочиста і святкова подія для кожного учасника конкурсу, тож варто потурбуватися, щоб це дійство справді стало цікавим і корисним для всіх присутніх.

    Отже, коли юний дослідник має постійного уважного наставника у школі, який використовує педагогічні технології, зорієнтовані на роботу із обдарованими школярами (що передбачає ускладнення змісту навчального матеріалу, збільшення обсягу теоретичної частини, виконання учнями індивідуалізованих завдань, підвищення рівня самостійної роботи), одержує нову інформацію від консультанта-науковця, викладача ВНЗ, знаходить розуміння і допомогу від наукового співробітника – це і є умови, які приведуть обдаровану дитину до очікуваного результату – формування її як науковця, розвитку її здібностей і обдаровань, самореалізації і самоздійснення.  Я впевнена, постійна і цілеспрямована праця розуму й душі безперечно сприяє самопізнанню й самовизначенню, і в кінцевому підсумку – моральному становленню особистості, її громадській зрілості. Підбиваючи підсумки, можна сказати, що підготовка учнів до проведення науково-дослідницької діяльності та написання робіт МАН – процес складний і кропіткий. Але якщо робити це системно та комплексно, то можна отримати відповідні результати. Тож наступного року я планую досягти ще кращих результатів, адже, на мою думку, школа третього тисячоліття – це школа з творчо обдарованими педагогами, які виховують творчо розвинених дітей, невипадково слово «творчість» одного кореня із словом «творити», тобто вкладати свої  здібності, можливості, захист у якусь справу. Я гадаю, що кожна людина приходить у світ з цією місією, адже в  кожній закладено  це  велике призначення. Інша справа, що не кожен здатен, на жаль, повністю реалізувати цей щедрий дарунок долі, обділяючи себе і навіть суспільство. Я не знаю, що саме є тим важливим поштовхом, щоб талант людини запалав яскравою зіркою, прикрасивши життя, але мені здається, що вона сама, відчувши в собі творчі здібності, захотіла б подарувати їх людям. Вона повинна зрозуміти, що їй надана виняткова властивість  радувати світ своїми творчими нахилами душі та хисту. І мені дуже хочеться, щоб кожна дитина, яку я виховую і навчаю, стала б тією щасливою людиною, що пізнала себе, знайшла своє місце в житті, розвинула свої здібності й відчула радість від того, що її робота потрібна іншим, як це відчуваю я. То ж  плекаймо у собі майстра! Будьмо поетами своєї справи, патріотами своєї землі, бо любити її – це значить кожним своїм вчинком, кожним помислом вірно служити  їй, щоб і про нас колись сказали: «Бог послав цій людині натхнення».